Автор: Шон Маклех Патрик





«I спогади, і зблиски вечорові

Горять-тремтять на обрії палкім

Надії, що в огнистому покрові

Ховається за муром пломінким...»

(Поль Верлен)

(переклад Миколи Куліша)



У цьому місті живуть сумні трамваї,

Що вештаються вулицями без пасажирів,

Дзеленчать, горобців мавпуючи

(І то нездало),

Замість капелюхів одягають дощ,

Замість макінтошів фарбують боки вохрою,

Замість черевиків мастять колеса шміром,

Замість газет читають назви зупинок,

Замість котів бавлять дитячі ровери,

Ховаються в безліхтарну темряву,

У сутінки провулків брукованих,

Коли їм стає сумно,

І риплять ресорами – коли весело.

Як прикро, що в місті цьому

Будинки – лише бутафорія,

Церкви – лише доми пустки,

Пошта – давно зачинена,

Бо писати листи нікому –

Бо не можна в листах-папірусах

Сповідатися про сумні колії,

Якими доля по колу водить

Залізних громадян-мешканців

З одним електричним оком (для ночі),

Про журбу ліхтарів-мовчальників –

Вартових нічного відчаю.

Отак вони і катаються –

Громадяни міста несправжнього,

Городяни міста без імені,

Жителі міста залізного,

Холодного, камінного й електричного

З музиками-дзвониками.