Автор: Шон Маклех Патрик





«Пробачте, друзі мої,

надлишкову схильність до цієї книги...»

(Григорій сковорода)



Життя – це потріпана книга

З видертими сторінками

(Бракує найцікавіших розділів)

Життя – це драма,

Яку написав схоласт Сорбони –

Компілятор літописів

Війни Столітньої,

Трубадур шляхів розбитих,

Драма чи то мелодрама

З трагічним початком,

З фіналом незрозумілим

Чи то з його відсутністю,

З тьмою замість завіси.

Життя – це верлібр

Поета-сухотника з Парижу дощу

Чи то скрипаля сліпого,

Що не знає нотної грамоти

І грає свої мелодії –

Свої нескінченні ноктюрни

Тільки по пам’яті ночі

(Не своєї навіть)

(І то уривками – все уривками).

Життя – це роман

Без кінця і початку

З дірявою обкладинкою

(Миші прогризли),

У якому герої

Свої імена забувають

(А яке воно – імено моє?)

І вже ніколи не згадують,

А я мандрую з одного століття

До іншого – такого ж прибдного,

То в одному човні-тілі,

То в іншому.

А тіні навколо ті самі,

Що в часи Чорної Моровиці,

Що в часи перших птахів залізних,

Що в часи ковалів-анахоретів.

Тіні (чи то душі)

Змінюють свої тіла-шати,

Тіла-кораблі, тіла-кокони, тіла-лялечки,

І все лишаються тими самими.

Все забувають, все марнують

І гублять слова намистини

В морі.