Автор: Ваня Брикулець





Жив чоловік собі мирно простий.

Хотів лише правду, брехні не бажав.

Хотів він народ свій від зла зберегти.

Своїм про обмани постійно казав.



Він рік за роком в судомах кричав.

А жінка торочила, мало їй грошей.

В сім'ю завжди ніс він все що надбав.

Та їй було мало, хотіла розкошей.



Його як могли зупиняли нахаби.

Постійно знущались наводили жах.

Та був він із чистої сталі думками.

По стежці до правди не зна, що є страх.



У поті лиця він трудивсь над мораллю.

Але тим хто вище не треба цей труд.

За це не відзначать ніколи медаллю.

Лиш можуть втоптати в безпомічний бруд.



Хотілось щоб чесно висловлювавсь вирок

Щоби той хто вбив - на довго засів.

Гострили на нього багато вже вилок.

Геройський той шлях до неба завів.



Великим дядькам ні до чого герої.

Роби лиш, що скажуть, нічого не знай.

Та місце йому, тепер там де прибої.

Він все ж заслужив на свій вічний рай.