Автор: Олись Лапковский





Ця жінка безкінечно вихиляється, сміється, торкається, обнімається, треться.

Ця жінка, як танцюючий вогонь, завжди палахкотить перед очима, звабливо посміхаючись, але найчастіше це так театрально, так амбівалентно (адже вона насміхається з усього, а найперше з себе), що не залишається нічого іншого, як сміятись з цих безкінечних стилізацій а ля лямур або навіть кидати «киш» цьому барвистому метелику, що раз у раз сідає на папери, затуляє екран зненацька величезною тінню Психеї і вимагає дотанцьовувати мелодію до кінця, бо «залишати даму посеред танцю неввічливо».

Сьогодні вона запропонувала яб-юм. Я сказав, що знаю що таке «яб», але не маю уявлення про «юм». Вона сказала: «Це те саме, але без «яб», і довго розписувала, як ми будемо довго і просто сидіти одне проти одного, наслухаючи дихання одне одного, дихаючи в унісон, положивши наші долоні на серця одне одного. І, можливо, все закінчиться «яб»…або ні…бо буде добре і так…просто