Автор: Константин Кебич





Постріл у повітря.



( )



У лісі стояла цілковита тиша. Та це й не дивно було - в такі люті морози, як зараз, усе немов вимирає. Тишу порушив звук мотора. Миша, яка невідомо чому вибралася зі своєї нори, тільки встигла подумати: "Хто б це міг бути?", як її переїхав "газик".

- Виходь, приїхали! - крикнув водій.

[З машини вийшли два немолодих вже чоловіки, що являли собою повну протилежність один одному. Один з них був]

З машини вийшов немолодий вже чоловік, що був одягнений у шубу та ушанку. В одній руці він тримав рушницю, а у другій - щільно набиту чимось сумку.

- Пішли. Сподіваюся, ти знаєш, куди іти. - звернувся він до водія.

- Звичайно, знаю. - з усмішкою відповів той. - Олексію Михайловичу, а рушниця вам нащо?

- Та якщо на патруль якійсь надибаємо, скажемо, що на полювання приїхали.

На полюванні Олексій Михайлович ніколи не був, а тут і взагалі був уперше, тому й не знав, що сама крупна здобич, що її тут можна вполювати є білка. "Патрулів", яких він так боявся, тут, звісно, теж не було, тому рушницю він дійсно узяв дарма.

Водій замкнув свій "газик", та повів Олексія Михайловича білими сугробами снігу, якого цієї зими навалило дуже багато. Водій знав усі пні та ями, що були на їхньому шляху, але захотів поглузувати з Олексія Михайловича, та ні про що його не попереджав. Той, звісно, спотикався, та декілька разів падав у сніг, але не лаявся, а мовчки йшов за водієм.

Нарешті вони вийшли на широку галявину [, посеред якої]. Водій пішов до якоїсь сосни, тикнув пальцем у стовбур, [і посеред поляни] і з снігу посеред галявини виплила якась дивна штукенція, схожа на кабіну ліфту...

Так почалася



Сентябрь 2002 года. Писалось для украинского литературного конкурса "Коронация слова", под псевдонимом (одно из условий конкурса) Клим Ворошилов. Не закончено.