Автор: Геннадий Дегтярёв





Шельменко-деньщик

(по мотивам произведения Г.Квитки-Основьяненко «Шельменко-денщик»)



Оно всё так… Но трошечки не так…

Чтоб я когда сбрехал? Побойтесь Бога!

На свете есть такой брехать мастак —

любого фантазёра-демагога



не тужась перебрешет… Вот пример:

напавши, как разбойник, на соседа,

орёт: «Спасите! Наш «эсэсэсэр»

разгрызть желает янки-надоеда!»



Иль вот ещё: задвинул как-то спич,

мол, есть проблема в ближнем зарубежье,

мол, тёзка-князь — ни дать, ни взять москвич,

«гудеть» любил на крымском побережье…



Так стало быть, сакральное оно,

извольте-ка подать его на блюде!

Команду дал скорей сваять кино

в своём родном царёвом голливуде



о том, как «вдруг» в хохлов вселился бес,

как «вежливый зелёный человечек»,

спустившийся, наверное, с небес,

вернул домой замученных овечек,



на пляжах испахавшихся вконец,

замученных неведомою «мовой»,

бубнящих: «Царь наш, батюшка, отец,

мечтаем мы о пенсии рублёвой!



Хохлов доить уж больно нелегко,

упрямы, одичавшие заразы!

Хоть за морем те янки, далеко,

но их боимся больше, чем проказы!»



В другом углу соседском наш брехун

увидел вдруг свободы ущемленье.

Собрал своих бездельников табун,

извечное разжёгши устремленье



разжиться грабежами на войне,

погнал на бойню, строго приказавши:

— Молчать, что вы — пришедшие извне,

вы — местные шахтёры! Убежавши



от янки и от хунты на восток,

вы плачете, спасенья ожидая,

и ждёте гумконвоевский паёк,

на батюшку-кормильца уповая…



Совсем уж забрехался наш герой,

абсурдней предыдущей ахинея.

Грозят ему бюджетною дырой,

но он всё так же брешет, не краснея:



— Казна у нас в порядке, всё путём —

полным-полны деньгами наши банки,

орала на мечи перекуём,

броня крепка и быстры наши танки!



В загашнике имеем, если что,

сибирских окопавшихся китайцев,

а если янки спросят: «Это кто?», —

за истинных их выдадим валдайцев!



Искусство беззастенчиво брехать

всегда в цене, всегда залог успеха.

Брехун — мастак историю писать,

писаки-правдорубы — не помеха.



Пока на свете есть холоп-болван,

внимающий рассказу брехунову,

он — батюшка-кормилец, царь и хан,

брехливому его поверят слову.



И даже если что сбрехнул не так,

уверен — не бывать ему в ответе,

глотает чушь Иванушка-дурак —

ну как же без брехни прожить на свете?



Коль я сбрехну, ну что ж, я солдафон,

вреда на грош от мелкого плутины,

коль брешет венценосный гегемон,

трещат всегда потом холопьи спины



и плачет не врунишка, а простак…

Скажу я вам, рязанские ванюши:

оно всё так, да трошечки не так,

не слушайте брехню развесив уши…



--------------------------------------------------------

Шельменко-денщик

(за мотивами)



Воно все так… Та трішечки не так…

Щоб я коли збрехав? Побійтесь Бога!

На світі є такий брехун-мастак,

за будь-якого ліпший демагога.



Наприклад, цей вигадувач афер,

напавши, як розбійник, на сусіда,

кричав: «Рятуйте! Наш «есересер»

бажає зжерти лютий янкі-гнида!»



Або таке, пробекав якось спіч,

літаючи в брехливому безмежжі:

— Мій тезка, князь уславлений, — москвич,

в Криму «гуляв» не раз на узбережжі.



Сакральне місце це, моє воно!

Кіношному брехливому іуді

команду дав курочити кіно

у царському своєму голлівуді



про те, як в тих хохлів вселився біс,

як «ввічливий зелений чоловічок»

у рідну гавань начебто відніс

місцевих, вщент замучених, п'яничок.



Стогнали ці радянські «трударі»:

— Не в змозі вчити ми державну мову,

лякають нас ці укри-бунтарі,

ми мріємо про пенсію рубльову!



Хохлів доїти вже не вийде в нас,

грошима не засиплять нас, зарази!

Ще й янкі ті, що лізуть на Донбас,

ми янкі боїмося як прокази!



Десь, в іншому куточку, наш брехун,

побачивши свободи зневажання,

зібрав нероб та ледарів табун,

розпалюючи в найманцях бажання



розжитися грабунком на війні.

Загнав на бійню ще й сказав: «Васали,

про те, що немісцеві, — ані-ні!

з копалень ви, а нині повтікали



від хунти, знемагаєте в борні,

як справжні та нескорені герої,

ви плачете та молитесь мені

чекаєте з «харчами» гумконвої…



Вже зовсім забрехався наш герой…

Бюджетна дірка вже прищем на носі.

Розгублений доволі наш ковбой

та все ж брехнею тішить всіх і досі:



— З грошима все в порядку, всім кажу:

заповнені грошима наші банки.

Як треба буде, швидко «настрижу»!

Броня міцна, могутні наші танки!



Ще маємо в загашнику отих

сибірських переселених китайців,

як янкі поцікавляться, ми їх

за справжніх, наших видамо валдайців!



Мистецтво неприкритої брехні

не дуже вже й складне, хоч популярне.

Воно живе, воно завжди в ціні,

бо все в брехні прилизане та гарне.



Казки всі — це для йолопів-мирян,

вони не бачать сутність брехунову,

він — батечко, він — цар, месія, хан,

брехливому його повірять слову.



Якщо вже хтось і викриє брехню,

слухач її ковтати не облишить,

ковтає дурень всю цю маячню,

вона ж бо велич вигадану тішить.



Як я збрехну, то й що? Я ж солдафон!

Не трапиться у світі стрілянини.

Коли ж на троні бреше гегемон,

тріщать завжди, як слід, в холопів спини



і плаче не брехунчик, а простак…

Скажу тобі я, друже мій Ванюхо,

воно все так, та трішечки не так…

Вже час брехню відкинути, братухо…