Автор: Надежда Дядькова





Мені бракує слів, мені бракує волі:

я не мов сніг, скоряюсь чужій долі;

я не мов вітер, наздоганяю час

и чую, як в моїй квартирі, хтось ввімкнув газ.



Мені бракує щастя, в цьому житі,

Мабуть, що нещастя заповнює дні;

Мабуть, це голос Неба, тріщить наді мною

і я розливаюсь кровавою строкою…

Я стрибаю буквою, по білій бумазі;

немає квіток, в моїй пустій вазі;

немає злагоди, в самотній душі:

я по корхам збираю, свої життєві дні.



Мені бракує слів, бракує почуття:

серце і душу заповнює чуття;

заповню водою, - талих снігів

і я розраховую, остатки своїх днів.

Розбиваю на частини: щастя та негоду

і не можу знайти, з собою згоду;

не можу налаштувати, пристрій у буття.

Я відчуваю, як мене заповнює, Божественне буття;

Я відчуваю, в собі земну воду;

я відчуваю сяйво Луни

і не мов птаха вирую, - у цьому сні;

і немов сяйво Сатурна, лягаю на тінь…

Невже я не людина, не вже я невгамовний кінь?

Невже я не знайду, кошик чарівних слів,

щоб записати на аркуші свою тінь;

щоб завзяттям підняти тугу над людьми…

Я без жалю проживаю свої дні;

Я без суму блукаю, по сніговому виру

І чую, як Луна підбирається до тилу;

чую, як вовк стогне, - в гущі лісу

і збуджує в мені, - духовну кризу.



14.02.2017

Atmosphere: DakhaBrakha – Salg'r boyu;