Автор: Лия Черных





Дріма земля, і сниться їй жахіття:

Немов її коханії сини

Коріння виривають, наче сміття,

Під бренькіт чужоземної струни;



А віття долу хилиться без соків,

І швидко в'яне листя молоде,

І стогне під копитом лжепророків

Віками непохитне і святе.



Прокинься, заколисане братерство!

Поклич велику Волгу і Дніпро!

Допоки б'ється в грудях чисте серце,

Пітьма не в силах знищити добро.



Не пий, народе, лютого чар-зілля:

На дні його ненависть, як смола.

Сп'янілих вже чимало чорна рілля

До себе передчасно затягла.



Стає все менше часу на прозріння.

Хай змиє дощ затьмарення з очей.

Допоки має дерево коріння,

Не згине слава батька між дітей!



***



Дремлет земля, от кошмаров ночных содрогаясь.

Снится сердечной: клещами её сыновья,

Корни из тела родимого вырвать пытаясь,

Слушают крик налетевшего к ней воронья.



Чёрная птица не сводит кровавого ока

С сотен воронок, зияющих сотнями ран.

Дети земли под визгливый мотив лжепророков

Братьев своих на закланье ведут, и дурман



Головы кружит, покрыв чистый взор пеленою.

Вместо зерна засевают костями поля....

Встаньте, славяне, могучей и грозной стеною

Там, где лежит наших предков святая земля!



Волга и Днепр вам тогда поспешат на подмогу.

Ветер вернёт вражьи стрелы к поганым полкам.

Лютая тьма позабудет к Отчизне дорогу,

Вечная Слава польётся к родным небесам!



Много на свете лжецов, в душегубстве проворных.

Знает язык их немало обманчивых слов.

Только народ, не предавший вовек свои корни,

Будет достоин сияющей славы отцов.