Автор: Дарья Мелашенко





Фауст: Як нудно, бісе…



Мефістофель: Що ж робити?

Є край встановленій межі,

Порушити ж ніхто не сміє

Її; хто в праці тяжкій пріє,

І хто лежить – усі в нудьзі.

Хто вірить, хто утратив віру;

Хто насолоди всі земні

Не скуштував, хто понад міру

Упився ними: всі живуть

Та позіхають – і у путь

Останній лиш нудьгу несуть.

Тож позіхай…



Фауст: Суха насмішка!

Придумай краще, як колись,

Утіху нам.



Мефістофель: Задовольнись

Ти здогадом ума невтішним.

Собі у зошит запиши:

Нудьга – fastidium - est quies.

Нудьга – спочинок для душі.

Я психолог…наука втішна!

Скажи, коли щасливий був?

Подумай, пошукай. У школі,

Як над латиною дрімав,

І різками тебе пороли?

Чи як трояндами вінчав

Ти дів чарівних на гуляннях

Присвячував їм свій запал

В п'янкій шаленості й буянні?

Тоді, як через духу муки

Ти кинувся у вир науки

І був на пізнання стезі?

Тоді, здається, у нудьзі,

Як фігляра, з вогню мене

Прикликав ти. І я тебе

Розвіять повсякчас старався,

Потішним блазнем розпинався.

До відьом, до стихій примарних

Возив. І що ж? Усе намарне.

Хотів визнання – і добився,

Кохання – в пристрасті томився.

З життя найбільшу взяв ти дань.

Чи ти щасливий?



Фауст:

Перестань,

Не розтравляй мою ти рану.

В болоті знань життя нема,

І слава через мить мина,

Як відблиск, як гірка омана.

Не має сенсу й світська честь.

Та є рятунок: двох сердець

Поєднання, на мить завмерши

В коханні. І…



Мефістофель: І зустріч перша,

Чи не так? Дозволь мені вгадати,

Кого ти зволиш споминати?

Чи Ґретхен?



Фауст:

Марево прекрасне!