Автор: Виктория Сергеевна3





(Ілюстрація Юлії Тар)





Раніш, коли не знали люди мови,

Було життя сумне й німе.

Тоді, не винайшли ще слова,

Лиш звуки чулись деніде.



Лише дівчині чорнобровій

Здавалося, що не щось не так,

Не вистачає В житті мови

Та розповІсти нема як.



Пішла дівчина в чисте поле

Дізнатись мови у вітрів,

Та не почула ані слова

Подумала: " піду до гір".



В горах побачила веселку,

Небес просторий небосхил,

Та не знайшла чого шукала,

Ні мови, ні якихось слів.



Ходила в ліс, в гаю гуляла,

Ходила ще разок у степ,

Пішла до річки...

Там стояла

В води дивилась круговерть.



Аж ось почула ніжні звуки,

Солодкі, як квітковий мед,

І задрижали її руки,

Здавалось, що жива ледь-ледь.



А звуки тільки голосніше

Лунали із усіх сторін,

І відбивалися у серці

У виді дзвону чистих слів.



І зрозуміла чорноброва,

Що слово - це усе навкруг:

Це вітер вільний в чістім полі,

Це гори, пагорби і луг.



Це річки відблиски яскраві,

Безкрая це небес блакить,

Тоді лиш мова в серці грає,

Коли усе це полюбить.



А осягнути таємницю,

Дівчині тій допомогла,

Прекрасна, чиста, милозвучна

Вечірня пісня солов'я.