Автор: Фрамбуеса





Дивно.Ми живемо з тобою під одним і тим самим небом

Засинаємо під одним місяцем і дихаємо одним повітрям

Тільки більше не разом, не поруч, не вдвох, тобі цього не треба

Як жаль, що я назавжди запам"ятала твої чудові повіки



Поросла вже густою травою до тебе остання дорога

І немає такої коси, щоб скосила ці терни і гущі

І мовчання вбиває, і правди немає ні в пеклі ні в Бога

Ти як місяць, як зорі, як вітер, як сонце сліпуче



Я ж своєю рукою підпалила сірник у твоїй чудернацькій душі

Що спалив всі дороги, мости і назад вороття вже немає

А у пеклі напевно всі біси і чорти у весь голос волають

І їм смішно і радісно адже мовчання мене убиває



І мені тепер дійно безмежно погано, хоч сядь і ридай

Просто хочу мовчати, не хочу спустити ні слова.

І тепер та дорога моя, що була ще колись кольорова

Стала сіра й терниста, хоч влягайся на неї й вмирай.