Автор: Алёна Агатова





Вертепная извечна драма

на девять Дантовых картин,

сам Ирод лучше не сыграл бы,

тут Дьявол сцену бы покинул,



не вытерпев.

Червоно солнце

летит,как с плахи голова

велеречивая. И молча сходится

у места лобного Москва.



Молчит, черна от крови, площадь.

Империя, как ночь, молчит.

Укрыться тщетно месяц хочет,

оторопело сыч кричит.



Гремит парадом надруганье.

Нож плюхается в темень плах.

Пылает плач. Вопит руками

молчащий исступленно плац.



Уперлись взгляды, точно клинья,

нож режет ночь и режет крик.

и ката поднимает левая

рука, как пламени язык,



а в правой – голова отъятая,

и пара плавает очей

в глазницах распятых у ката

и через голову и через



кроваву площадь. И в собор

Блаженного швырнул скаженный

секиру. Черный коридор

ударился о сумасшедшее



молчанье. Перебил крыло

ночного филина. Желтавым

ведьмачим оком потекло

меж наведенными штыками



дыханье. Глядь – как в нефти труп –

круги, круги… И все затихло.

И онемело все вокруг.

В ворота только вьюга билась



главою белой. О Кремля

остроконечные зубцы.

сновали и теснились сны. Под Киевом

оглохши горбилась земля.









Віками йде вертепна драма

у дев’ять Дантових картин,

сам Ірод краще не заграв би,

тут Вельзевул покине кін,



не витерпить.

Червоне сонце

летить, як з плахи голова

велеречива. Мовчки сходиться

до місця лобного Москва.



Мовчить червона з крові площа.

Імперія, мов ніч, мовчить.

Сховатись марно місяць хоче,

сич ошелешено кричить.



Немов парад, іде наруга.

Ніж падає у темінь плах.

Палає плач. Волають руки

в несамовито тихий плац.



Уперлись погляди, як клиння,

ніж ріже ніч і ріже крик.

і ката піднімає ліва

рука, як полум’я язик,



а права — голову відтяту,

і пара плаває очей

в очницях розіп’ятих ката.

І через голови і через



криваву площу — у собор

Блаженного верга скажений

сокиру. Чорний коридор

ударився об навіжене



мовчання. Перебив крило

нічного пугача. Жовтавим

відьомським оком потекло

поміж багнетами наставленими



зітхання. Гульк — як в нафту труп —

побігли кола і затихло.

Занімувало все навкруг.

Лиш билася об браму віхола



білоголова. Об Кремля

шпичасті зазубні. Мулькі

сни сновигали. І під Києвом

оглохла горбилась земля.